У статті розглянемо ознаки недійсного та нікчемного договору про закупівлю, та окреслимо наслідки для замовника, у разі укладення таких договорів
Правочин, який суперечить закону є — нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦКУ). І тут слід зауважити, що низка правників вважає, що нікчемний правочин є різновидом — недійсного.
Втім, з аналізу практики Верховного Суду (далі — ВС) вбачається, що ВС вказує на те, що нікчемний правочин не можливо оскаржити у суді, тоді як недійсний правочин – можна оскаржити (Постанова Великої Палати ВС від 04.06.2019 р. у справі № 916/3156/17) Тобто, хоча ці два види правочинів створюють негативні наслідки для сторін, з моменту їх вчинення, здійснення нікчемного правочину не потрібно доводити у суді, тоді як здійснення саме недійсного (оспорюваного) правочину — необхідно.
Нікчемний та недійсний договір: ознаки
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. (ч. 2 ст. 228 ЦК).
Якщо умови нікчемного правочину визначені законом, то доводити його недійсність не потрібно.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Недійсний правочин можна визначити як правочин, який внаслідок невідповідності вимогам закону не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, приміром, визнання правочину недійсним.
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Він, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду (частина друга ст.215 ЦКУ).
З огляду на зазначене та умови ст. 215 ЦКУ можна розділити на такі види недійсності правочинів, а саме:
- нікчемний правочин — недійсність яких встановлена законом (наприклад, умови договору, що обмежують права покупця-фізичної особи порівняно з правами, встановленими ЦКУ та законодавством про захист прав споживачів, є нікчемними. (частина четверта ст. 698 ЦКУ), правочин, який порушує публічний порядок (частина друга ст.228 ЦКУ) тощо);
- оспорюваний правочин — можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (частина перша ст.227 ЦКУ), якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша ст.229 ЦКУ) тощо).
В чому різниця між нікчемним та недійсним договором про закупівлю
Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Втім, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Тож, ЦКУ визначає багато випадків, коли правочин стає нікчемним, зокрема відсутність нотаріального посвідчення окремих договорів, вчинення правочину не у паперовій формі за визначених обставин, правочин, що здійснюється недієздатною особою тощо.
Це ті випадки, коли доводити недійсність такого правочину не потрібно, він за своєю суттю вже є таким, що не мав би бути скоєним.
У публічних закупівлях відповідно до п. 21 Особливостей № 1178 визначено перелік ситуацій, коли договір визнається нікчемним.
Однак, не кожен нікчемний правочин призводить до його недійсності.
Ризики укладення договору
Наслідки укладення нікчемного та недійсного договору
Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Водночас законодавством не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга ст.218 ЦКУ). Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним (частина друга ст.220 ЦКУ).
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Якщо це не можливо — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Таким чином, нікчемний правочин не потребує доведення, а відповідно і не повинен виконуватися. Водночас недійсність правочину повинна бути доведена у суді, як і її наслідки.
