Буває так, що замовникам конче потрібні для господарської діяльності авто чи інші товари, а грошей обмаль. Саме у цих випадках вони можуть скористатися послугами юридичних осіб, які надають такі товари у лізинг.
Лізингові операції сторони оформлюють у договорі лізингу.
За договором лізингу лізингодавець надає у виключне користування лізингоодержувачу на визначений строк майно, яке належить лізингодавцю або яке він набуває у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України; ГК). Своєю чергою, лізингоодержувач має сплачувати за користування таким майном періодичні лізингові платежі.
Договір лізингу надає лізингодавцю та лізингоодержувачу більше можливостей, ніж інші договори, які регулюють окремі цивільно-правові відносини. Адже у ньому можна
прописати умови, які враховують конкретну ситуацію. Утім, ця особливість приховує й небезпеку.
Озвучимо головні ризики, які чатують на замовника під час укладання договорів лізингу.
Ризик перший — наявність обтяження майна. Наприклад, коли на момент укладання договору фінансового лізингу предмет лізингу перебуває у банківській заставі і його не можна передати лізингоодержувачу на законних підставах.
Ризик другий — вартість технічного обслуговування чи поточного ремонту предмета лізингу включена до складу лізингового платежу.
Буває так, що договір лізингу передбачає ануїтетний графік погашення — щомісячну виплату однакової за розміром суми, до якої входить вартість витрат з обслуговування і поточного ремонту предмета лізингу. За умовами ж договору лізингу предмет лізингу перебуває на гарантійному обслуговуванні у виробника, а обов’язок відшкодовувати вартість незапланованого поточного ремонту лежить на лізингодавцеві.
Тобто у цьому випадку лізингоодержувач оплачує мильні бульбашки.
Ризик третій — спеціальний порядок розрахунків у договорі лізингу.
Договір лізингу може передбачати, зокрема, коригування платежів на курсову різницю. Наприклад, він може містити таку умову: «суму, що підлягає сплаті у гривнях, визначають за офіційним курсом долара США, встановленим НБУ на день платежу».
Законодавство наразі не дозволяє застосовувати іноземну валюту як засіб платежу у розрахунках між резидентами. Утім, воно й не забороняє визначати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті з наступним коригуванням суми договору на курсову різницю валют.
Закон України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922-VIII (далі — Закон № 922) надає сторонам договору про закупівлю право застосовувати пункт 7 частини 4 статті 36, коли потрібно змінити істотні умови договору у зв’язку зі зміною курсу іноземної валюти.
Однак, як визначає Закон № 922, його мета — забезпечити ефективні закупівлі.
Якщо ж договір лізингу містить умову про коригування платежів на курсову різницю, може виникнути чимала заборгованість. Як наслідок, лізингодавець може звернутися до суду за стягненням не тільки заборгованості, а й неустойки (штрафу, пені). Або ж взагалі захоче розірвати договір та повернути майно.
Ризик четвертий — «кредитування» лізингодавця, якщо у договорі лізингу обумовлене погашення лізингових платежів нерівномірними частинами.
Уявімо, що сторони уклали договір лізингу строком на три роки. У договорі вони визначили такі умови сплати лізингових платежів:
- за перший рік розмір погашення лізингових платежів становить 50% всієї суми договору;
- за наступні два роки — 30% і 20% відповідно.
