На жаль, із нововведень Закону № 1977 не зрозуміло, як замовник може закупити необхідний йому товар, якщо такий не виробляють в Україні. Закон не містить положень про це. Тож, коли замовник проводитиме закупівлю товарів, до яких обов’язково потрібно застосовувати вимогу щодо локалізації, купити нелокалізований товар він не матиме права. З огляду на це замовники не зможуть забезпечити свою потребу в окремих товарах.
Натомість Закон № 1977 запроваджує норму, що обов’язковий рівень локалізації не застосовують до закупівель, які підпадають під дію Закону № 1029, а також положень про державні закупівлі інших міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких надала ВРУ. Як розуміти цю норму?
Наразі в України є кілька таких угод щодо локалізації в публічних закупівлях. А саме:
- Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифікована Законом України від 16.09.2014 № 1678-VII);
- Угода про державні закупівлі (за Законом № 1029);
- Угода про створення зони вільної торгівлі між Україною та Канадою (ратифікована Законом України від 14.03.2017 № 1917-VIII);
- Угода про створення зони вільної торгівлі між Україною та країнами ЕВТА (ратифікована Законом України від 07.12.2011 № 4091-VI).
Вартісна межа, з якої починають діяти ці угоди, становить приблизно 133 тис. євро для товарів і послуг. Тож наразі все виглядає так, що для закупівель понад цю вартісну межу вимоги щодо локалізації не потрібно застосовувати.
Щоб розібратися, як на практиці застосовувати вимоги, які впровадив Закон № 1977 щодо локалізації в публічних закупівлях в Україні, 18 січня ДП «Прозорро» провело бізнес-гру «Оголоси закупівлю з локалізацією». Участь у ній взяли великі замовники, які закуповують товари, що містить Перелік, деякі виробники цих товарів, Федерація роботодавців України, народні депутати — співавтори Закону № 1977, представники Мінекономіки, Держаудитслужби, АМКУ та громадськості. Учасники гри спільно намагалися виявити проблеми, для яких потрібно сформувати додаткові роз’яснення, інструкції та які слід унормувати на рівні нормативно-правових актів чи навіть змін до Закону № 922.
У результаті цієї бізнес-гри учасники зрозуміли, що окремі норми Закону № 1977 все ж потребують змін. Ідеться не тільки про товари, які не виробляють в Україні. Тобто локалізація в публічних закупівлях не має алгоритму.
Читати відповідь експерта
Наведемо приклад ще однієї спірної норми. Закон № 1977 доповнює частину 1 статті 43 Закону № 922 пунктом 5 такого змісту: «якщо назва предмета закупівлі із зазначенням коду за Єдиним закупівельним словником не відповідає товарам, роботам чи послугам, що фактично закуплені замовником».
Якщо ця норма запрацює, це може призвести до нікчемності переважної більшості договорів про закупівлю. Адже вона передбачає визнання нікчемним договору, якщо назва предмета закупівлі за Єдиним закупівельним словником не відповідає товарам, роботам чи послугам, які фактично закупив замовник. Утім, Єдиний закупівельний словник містить лише узагальнені назви товарів, робіт та послуг, а не їх конкретні найменування. Під час закупівлі робіт предмет закупівлі замовник взагалі визначає за об’єктом, а не за Єдиним закупівельним словником. Очевидно, цю норму слід прибрати із Закону № 922.
Також не зрозуміло, як працювати з вимогами щодо ступеня локалізації для товарів, які виробники виготовляють на замовлення та які мають тривалий цикл виробництва. Важко буде застосувати ступінь локалізації виробництва й під час укладання довгострокових договорів, що передбачають постачання товару в рік, у якому діятиме інший відсоток локалізації.
На щастя, ці проблеми виявлені вже зараз, коли до набрання чинності новими нормами є ще пів року. Сподіваємося, за цей час законодавець зможе їх усунути.
