Оскільки, відповідно до ч.1 ст. 41 Закону № 922 договір про закупівлю укладається відповідно до норм ЦК (з урахуванням особливостей, визначених цим Законом) то на нього, зокрема, поширюються норми, що дозволяють визнати такий договір недійсним. Загальним майновим наслідком недійсності правочину є реституція. Що таке реституція, її види та коли застосовується, розглянемо у статті
Реституція (лат. restitutio — «відновлення») — повернення становища сторін недійсного правочину у початковий стан. Вона визначає спеціальний наслідок недійсного правочину, а тому її ознаки та особливості застосування безпосередньо пов`язані із природою самого недійсного правочину.
Реституція застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, тобто при укладанні договору заздалегідь слід звернути увагу на приписи статті 203 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) щодо загальних вимог щодо договору, а також звернути увагу на ст.ст. 215-220, 227-236 ЦК, щодо недійсності договору.
Реституція буває двох видів:
двостороння реституція;
одностороння реституція.
Зверніть увагу! Якщо проаналізувати судову практику, то питання щодо недійсності договору ДАСУ піднімає як правило в частині укладання додаткових угод до договорів. Тому варто наголосити, що при укладанні додаткової угоди замовнику та учаснику треба з особливою увагою ставитися до всіх вимог пункту 19 Особливостей № 1178 щодо змін щодо істотних умов договору.
Внаслідок визнання договору недійсним за загальним правилом відбувається двостороння реституція. Вона закріплена у статті 216 ЦК відповідно до частини 1, якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, двостороння реституція — це наслідок недійсності правочину, коли кожна сторона повертає іншій усе, що отримала за цим правочином. Якщо повернути річ у натурі неможливо — відшкодовують її вартість (грошима).
Двостороння реституція є загальним наслідком недійсності договору, який настає незалежно від наявності вини сторін договору в тому, що він є недійсним. У випадку, якщо вина однієї зі сторін мала місце, тоді для неї можуть настати додаткові негативні наслідки, як відшкодування шкоди.
Зверніть увагу! Відповідно до статті 217 ЦК, де зазначено що недійсність окремих частин договору не має наслідком визнання такого договору недійсним в цілому при умові,що можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (якщо правовим нормам суперечать істотні умови договору, тоді він є недійсним в цілому).
Цей вид реституції має більш вузьке застосування через певні особливості, основна з яких — порушення публічного порядку, (згідно з законодавством договори, які призводять до такої реституції є нікчемними, тобто не потребують судового рішення і є недійсними вже в момент укладання). Відповідно до приписів статті 228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Одностороння реституція передбачає: якщо договір уклали з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, і умисел був лише в однієї зі сторін, то все одержане цією стороною за правочином вона має повернути іншій стороні, а одержане останньою або належне їй як відшкодування виконаного за рішенням суду стягують у дохід держави.
Але варто зазначити, що Велика палата ВС у Постанові від 18.09.2024 по справі № 918/1043/21 зазначає, що визначати, в чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб`єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями (незалежно від наявності статусу юридичної особи), або прокурор, який у встановленому порядку, виконуючи субсидіарну роль, може представляти державу в судовому провадженні замість відповідного компетентного суб`єкта, який усупереч вимогам закону не здійснює захист інтересів держави або робить це неналежно. На це важливо звернути увагу, адже саме наявність умислу є одним з показників того, що договір було укладено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
