Організація закупівель для потреб держави в будь-якій країні — складний процес, який може бути реалізований у вигляді різних моделей та найрізноманітнішими засобами. Такі моделі та засоби перебувають у постійній динаміці, оскільки змушені відповідати викликам технічного прогресу, змінам локальної/глобальної правової площини та дедалі більшим потребам самих замовників. А в країнах з молодою демократією, як правило, існує вже канонічний алгоритм розвитку — від державних закупівель шляхом «ручного керування» до відбору постачальників через конкурентні процедури.
Україна не стала винятком: до 1995 року державні контракти для учасників-резидентів розміщували не на конкурентних засадах. При цьому постановою КМУ «Про затвердження Положення про порядок організації та проведення міжнародних торгів (тендерів) в Україні» від 21.10.1993 № 871 для іноземних учасників було передбачено застосування тендерних процедур. Це перший нормативний акт, який ввів поняття «Тендерний комітет» в Україні, але лише для міжнародних торгів (хоч як це дивно).
Перший документ на теренах незалежної України, в якому з’являється поняття «тендерний комітет» у вже знайомому для нас значенні та з охопленням усіх тендерних процедур замовника, — це постанова КМУ «Про організацію та проведення торгів (тендерів) у сфері державних закупівель товарів (робіт, послуг)» від 28.06.1997 № 694. Фактично, цього року ми святкуємо 20-річчя функціонування тендерних комітетів!
Як бачимо, за майже 20 років законодавець спростив умови функціонування ТК — зникла необхідність реєструвати та погоджувати процедуру закупівлі в Міністерстві зовнішніх економічних зв’язків України. Також він деталізував норми, які мають зменшити корупційну складову на етапі формування ТК замовником. А саме:
законодавчо визначив засади діяльності ТК (колегіальність та неупередженість);
передбачив, що членство в ТК або визначення уповноваженої особи (осіб) не повинно створювати конфлікту інтересів замовника та учасника чи інтересів учасників процедури закупівлі, який може вплинути на об’єктивність і неупередженість прийняття рішень щодо вибору переможця процедури закупівлі;
виокремив коло осіб, які не можуть входити до складу ТК: посадові особи та представники учасників, члени їхніх сімей, а також народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим та депутати міської, районної у місті, районної, обласної ради;
передбачив можливість навчання для голови, секретаря та інших членів ТК.
Боротьба з корупцією стала лейтмотивом законодавчих змін усі ці роки. При цьому іншим, не менш важливим складовим закупівельної системи, приділяли значно менше уваги. І на це були свої причини.
У 2012 році опубліковано Звіт щодо корупції в Україні, в якому було представлено висновки дослідження, проведеного в Україні Інститутом прикладних гуманітарних досліджень у рамках спільного антикорупційного проекту Міністерства юстиції Канади та Міністерства юстиції України.
Звіт свідчить, що 56% населення України мали корупційний досвід впродовж життя. При цьому 29% з представників бізнесу назвали корупцію чинником, який дуже заважає працювати. Ще 41% підприємців обрали пункт «заважає певною мірою». Тобто 70% респондентів із бізнес-спільноти мали на той час негативну практику відносин з державними органами.
Після Революції гідності вже оновлений Департамент регулювання державних закупівель Мінекономрозвитку був зацікавлений в отриманні нової, актуальної інформації про стан корупції у сфері державних закупівель. У рамках програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Технічна підтримка впровадження електронних тендерів» з 11 травня по 10 червня 2016 року проводили електронне опитування підприємців України. Мета опитування, зокрема, — вивчити досвід підприємців щодо участі у публічних закупівлях та ставлення до системи ProZorro.
За результатами опитування виявилося, що за традиційної «паперової» системи з корупцією стикалися 54% бізнесменів. У той же час підприємці вважали електронну систему ProZorro як таку, що суттєво (27%) або частково (53%) зменшує корупцію у державних закупівлях.
Електронна система закупівель ProZorro змістила акценти закупівельних процесів. Адже вона надає доступ будь-яким зовнішнім спостерігачам до всіх етапів проведення закупівель, а отже, є ефективним інструментом в протидії корупції.
Нині синергія урядових органів, міжнародних партнерів України та національної бізнес-спільноти нарешті запрацювала на достатньому рівні. І прийшло розуміння того, що успішно та прозоро проведена процедура публічної закупівлі — не єдиний показник ефективності діяльності ТК. Це — лише один з індикаторів, який дає змогу оцінювати ефективність закупівельного процесу в установі загалом.
Ера відкритості інформаційних ресурсів та глобалізація економічної моделі світу підштовхнули, хоча і з запізненням, керівництво потужних державних замовників до впровадження вже опробуваних закупівельних бізнес-моделей та стандартів.
У комерційному секторі закупівельний підрозділ установи має реалізовувати такі обов’язкові функції:
стратегічне бачення закупівельного процесу в організації, врахуючи фінансові політики підприємства;
моніторинг ринку та взаємодія з ключовими постачальниками;
розробка та впровадження системи ризик-індикаторів;
побудова взаємодії («комунікаційних гілок») з представниками інших підрозділів організації та проведення зовнішніх PR-активностей, спрямованих на підвищення ділової репутації (Goodwill) організації;
впровадження IT-рішень для виконання частини завдань;
підвищення кваліфікації персоналу
побудова індикаторів ефективності діяльності кожного окремо взятого закупівельного менеджера і відділу в цілому.
Цей перелік не є вичерпним. Кожне із зазначених завдань містить у собі підкатегорії активностей, які необхідно вирішувати на нижчому рівні.
Логічно, що в процесі адаптації таких моделей під правову площину функціонування державних замовників виокремились деякі функції, які не могли бути вирішені або реалізація яких була суттєво обмеженою.
